🎧 AlexBust & Co - Будемо жити

Він звик рятувати інших. Він знав анатомію болю як професіонал, але ніколи не думав, що відчує її на собі - у шпитальній палаті, де замість берців лише гіпс і бинти. Ця історія про медика 22 Окремої механізованої Бригади з позивним «Мірон», чий світ розбився в одну мить від вибуху, і про жінку, яка не дала йому згаснути. Коли власне тіло здається пасткою, а шрами - тавром безсилля, з’являється та, хто бачить не каліцтво, а героя. Тетяна не просто змінила пов’язки - вона змінила його волю до життя. Це розповідь про те, що справжня евакуація відбувається не з поля бою, а з прірви відчаю, і проводить її та сама людина, яка просто бере за руку і каже: «Будемо жити». Нехай ця історія стане підтримкою для кожного пораненого захисника та кожної жінки, яка сьогодні бореться за життя коханого у шпитальних коридорах. Присвячується військовим медикам та всім, хто повертає наших воїнів до життя. Підписуйтесь на канал та підтримайте відео лайком і коментарем. Це допомагає просувати український контент! Слухайте, поширюйте та підтримуйте українське! Підпишись та тисни дзвіночок, щоб не пропустити нові треки! Хочеш бути частиною нашої місії підтримай наш труд: 💳 Donat: https://send.monobank.ua/jar/26jSw8ySUB 🔥 Спонсорство на YouTube: https://www.youtube.com/channel/UCyO2uYiYyGc6RDuA9HaPk7w/join Слідкуй за нами на всіх платформах: Spotify: https://open.spotify.com/artist/3sfTV48OKgetvilQ9VSzM5?si=5XArsrMxSA6ll2LVQLihUg Snapchat: https://www.snapchat.com/@alexbustcomp?sender_web_id=dcd29862-658a-4d70-bff4-8dd13365dcfe&device_type=desktop&is_copy_url=true Telegram: https://t.me/AlEXBUSTandCO Instagram: https://www.instagram.com/alexbustcomp/ Facebook: https://www.facebook.com/alexbustcomp TikTok: https://www.tiktok.com/@alexbustcompany https://www.tiktok.com/@alexbustcomp Знав анатомію болю, він медик, він спец Та того ранку прийшов власний «кінець» Вибух. Тьма. Земля забила рот Осколки прошили лівий бік - клятий поворот Рука висить плетінню, нога - суцільний вогонь Він вперше побачив власну кров на лініях долонь Евакуація. Тряска. «Мірон, не спи!» - кричали А він бачив лиш перед собою чорні стовпи і спалахи Шпиталь. Замість берців - гіпс і бинти. Він лежав і не знав, як далі з цим йти. Він звик рятувати, тримати життя на вагах А тепер сам безсилий, в чужих тепер руках Не працює рука, нога не тримає крок Здавалось, це фініш. Здавалось, це епілог Та двері відчинились. Без стуку. Без слів Зайшла ти. І світ навколо потеплів Ти не питала «як воно?», дивлячись на дренаж Ти просто сіла поруч: «Привіт. Це мій стаж» Він зубами скрипів, коли міняли пов'язку Він ненавидів себе, цю безвихідну пастку А ти мовчки взяла його праву руку І розділила на двох цю пекучу муку Сказала: «Я Таня. А ти, кажуть, Мірон?» І так закінчився його страшний сон Ти вчила не соромитись шрамів і болю Ти стала його новою, сильною волею Рука ще ниє - на дощ і на сніг Він кульгає… так, він все-таки зміг Вона сказала: «Шрами це карта бойових доріг Головне, що ти вижив. Головне, що ти вберіг» Він повернувся туди, де побратими і нуль Але тепер тобою він закритий від клятих куль Він звик латати інших, збирати їх по шматках Але ти його зібрала у власних надійних руках Ліва сторона там серце, там біль і метал Але поруч є ти. І це його п'єдестал Будемо жить. Будемо жить.