Вмирає пiзно чоловiк

Василь Стус – Вмирає пiзно чоловiк Вмирає пiзно чоловiк, а родиться дочасно, тому й на свiтi жити звик, як раб i рабовласник. Вiн като-жертва, жертво-кат, страждає i богує, iде вперед, немов назад, як душу гнiв руйнує. О свiте свiте свiте мiй, Їй-бо, нiяк не звикну: невже твiй син — то тiльки злий, а добрий — то калiка? А все немудре. Доживу вiка, докалiчiю, Допоки жили не зiрву чи не зламаю шиї.