Буває, в неволі іноді згадаю... - Тарас Шевченко (Читає: Петро Панчук)

#shevchenko #tarasshevchenko #тарасшевченко #шевченко #kobzar #кобзар [Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 2: Поезія 1847-1861. — С. 224-227; 684-685.] 💡 Якщо слово Тараса Шевченка відгукується у вашій душі й ви хочете, щоб його поезія й далі жила у сучасному звучанні — буду щиро вдячний за вашу підтримку 🙏 🎁Навіть невеликий донат — це крок до того, щоб Кобзар і надалі промовляв до сердець 💛💙. 👉Підтримати канал можна тут: https://donatello.to/DmytroLeontiev 💌 Буває, в неволі іноді згадаю Своє стародавнє, шукаю, шукаю, Щоб чим похвалитись, що й я таки жив, Що й я таки Бога колись-то хвалив! Шукаю, шукаю... Господи, б хотілось Згадать хоть що-не будь! Та оце й наткну[в]сь На таке погане, що так і заснув, Богу не молившись!.. От мені приснилось... Свинею заснувши, звичайне, такий І сон приверзеться... Ніби край могили Пасу я ягнята, а я ще малий; Дивлюся, могила ніби розвернулась, А з неї виходить неначе козак, Уже й сивоусий собі неборак, Та і йде до мене... Я собі звернулось, Щеня мов під тином, — звичайне, мале, То й перелякалось. От мене бере Неначе на руки та несе в могилу, А чорна могила ще гірше розкрилась. Дивлюся, в могилі усе козаки: Який безголовий, який без руки, А хто по коліна неначе одтятий, — Лежать собі хлопці, мов у теплій хаті. — Дивися, дитино, оце козаки (Ніби мені каже), — на всій Україні Високі могили, дивися, дитино, Усі ті могили усі отакі. Начинені нашим благородним трупом, Начинені туго. Оце воля спить! Лягла вона славно, лягла вона вкупі З нами, козаками! Бачиш, як лежить — Неначе сповита!.. Тут пана немає, Усі ми однако на волі жили! /225/ Усі ми однако за волю лягли, Усі ми і встанем, та Бог його знає, Коли-то те буде. Дивися ж, дитино! Та добре дивися — а я розкажу, За що Україна наша стала гинуть, За що й я меж ними в могилі лежу. Ти ж людям розкажеш, як виростеш, сину. Слухай же, дитино. — А потім ягнята Приснились у житі, лановий біжить Та б’є мене добре, і ніби, проклятий, Свитину здирає. І досі болить, Як сон той згадаю. А як нагадаю Козака в могилі, то й досі не знаю, Чи то було справді, чи то було так, Мара яка-нéбудь. Мені той козак Розказував ось що... — Не знаю, як тепер ляхи живуть З своїми вольними братами. А ми браталися з ляхами! Аж поки третій Сигизмонд З проклятими його ксьондзами Не роз’єднали нас... Отак Те лихо діялося з нами! Во ім’я Господа Христа І Матері його святої! Ляхи прийшли на нас войною! Святиє Божії міста! Ксьондзи скажені осквернили! Земля козача зайнялась І кров’ю, сину, полилась, І за могилою могила, Неначе гори, поросли На нашій, синочку, землі! Я жив на хуторі, з [нрзб]. Я стар був, немощен. Послав З табун я коней до обозу, Гармату, гаківниць два вози, Пшона, «пшениці, що придбав, Я всю мізерію оддав Моїй Україні-небозі... І трьох синів своїх. — Нехай, — /226/ Я думав, грішний, перед Богом Нехай хоть часточка убога За мене піде, за наш край, За церков Божію, за люде, А я молитись в хаті буду. — Бо вже нездужав, сину, встать, Руки на ворога піднять! Зо мною, слухай же, остались Данило, чура мій, та я, Та Пріся, дочечка моя! Воно ще тілько вир[ос]тало, Ще тілько-тілько наливалось, Мов та черешенька!.. За гріх, За тяжкий, мабуть, гріх великий Не дав мені Святий Владика Очей нарадувать старих Моїм дитятком!.. Не ходили Ксьондзи по селах, а возили На людях їх з села в село, Такеє-то у нас було! Якось їх, клятих, і до мене Вночі на хутір занесло. А з ними челядь їх скажена, Та ще драгуни... Дай мені! Хоч коли-небудь, Боже милий! На світ Твій виглянуть з могили — Спряжу всю шляхту на огні! Вони, вони — не бійся, сину! — Вони, ксьондзи, мою дитину З собою в хату завели, Замкнулись п’янії, я бачив. А челядь п’яна полягала У клуні на соломі спать, Драгуни теж. А ми з Данилом Соломи в сіни наносили, А клуню просто запалили... Не встануть, прокляті, оп’ять Дітей козачих мордувать, Усі до одного згоріли! І Пріся бідная моя Згоріла з клятими! А я... На пожарищі хрест з Данилом /227/ Поставили, та помолились, Заплакали... Та й потягли, На коней сівши, до обозу, Синів всіх трьох моїх нашли, Та в добрий час і полягли Отут укупі!.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . А як ми бились, умирали, За що ми голови складали В оці могили? Будеш жить, То, може, й знатимеш, небоже, Бо слава здорово кричить За наші голови... А може, І про могили, і про нас З старцями Божими по селах Правдива дума невесела Меж людьми ходить...