На Різдво дружина брата подарувала мені утягувальну білизну. «Щоб ти, жирна, в сукню влазила»....

На Різдво, при всій родині, братова дружина поклала перед Мирославою пакет із базару, а в ньому лежали утягуючі колготи з цінником «100 грн». — Мирось, це тобі, — Діана дзенькнула золотим браслетом із ромашкою. — Щоб на наступне Різдво влазила в сукню, а не тільки в кухарський халат. За столом засміялись. Мама сміялась найголосніше й гладила підлокітник нового масажного крісла за тридцять вісім тисяч. Його їй годину тому подарувала та сама Діана. — Ой, Діанко, ну правду ж кажеш! Мирослава вийшла на ґанок. Через прочинену кватирку кухні долетів Діанин голос, тихий, зовсім не той, що за столом. — Та нікуди він не дінеться. Він зручний, як старі капці: викинути шкода, а носити соромно. Потерпи до лютого. Я все влаштую. Під ногою рипнула дошка. Діана обернулась у вікні з телефоном біля вуха і дивилась просто на Мирославу. Діана першою повернулась до кімнати й заговорила на весь стіл: — а в нас тут, виявляється, під вікнами підслуховують. Я з подругою про її чоловіка говорю, а Мирося вже вуха наставила. — Я стояла на маминому ґанку, — Мирослава зайшла слідом, не роздягаючись. — Він поки що спільний. — Мирославо, сядь, — мама навіть не обернулась. — Не ганьби мене при людях.