Волоцюга вічності.

Безсило путь мовчить до мене, А я штовхаю крик вітрів У далечінь, де небо темне, Де тонуть сни мандрівників. Втомились трави подорожні, Схилились тихо до землі. Я відпускаю подих кожний Вперед, шукати рештки слів. Та більше сил моїх немає, Перепочину на краю. Хай сонце вранці розгойдає Промінням темряву мою. І я знайду свій дім далекий, Коли збіжаться всі шляхи, Розтане курява від спеки, А всі слова склюють птахи. Наталя Карраско-Косьяненко 2008 #вірш #вірші #пісніукраїнською #пісня #song